Знов Москва розпинає народ,
Що повстав за державу свою,
Знов закутих в залізо заброд
Зустрічає чеченець в бою.

Двоголовий орел в два дзьоби
П'є чеченську палаючу кров!
Ну, а ми мовчимо, як раби,
Що збоялись вчорашніх заков.

Це фальшивої волі мораль,
Честь лукава, сповита в брехню,
Та прийде знахабнілий москаль
І до нас, як зруйнує Чечню.

Прометею, кривава красо,
Ти й з Парижа підмоги не жди!
Може, тільки хлопчина з УНСО
Принесе тобі в жмені води.

А Європа, та курва стара,
Посміхатися буде здалік,
Як наповниться кров'ю Кура
І - всі русла зросійщених рік.

Буде лиця ховать у вуаль,
Видавати за жар порохню,
Та прийде знахабнілий москаль
І в Париж, як зруйнує Чечню.

Там - вогонь. У вогні - Прометей!
Люди, гляньте, там діють кати!
Я кричу, та не бачу людей,
Бачу тільки глухі животи.

ЧЕЧНІ ПРИХОДЯТЬ ДОМОВИНИ

Із Чечні приходять домовини -
Діти України, як вуглини,
Вгорнуті в російську корогву.
Плачте, матері, й копайте ями,

І хрести поставте над синами,
Що пішли вмирати за Москву.
Це за те нам кара із ганьбою,
Що не стали ми самі собою,

Що в законі ницого хахла -
На кривавій службі в свого ката -
Живемо і гинем, як бидлята,
Прагнучи лиш їдла й барахла!

Це за те нам кара, що Вітчизну
Ми приймали, наче даровизну -
Перстень із вельможної руки,
Що світили нам чужі клейноди,

І за них, а не за світ свободи,
Бились ми, захланні жебраки.
Триста літ із нас виймали душі
І гетьманів брали на катуші,

Жерла нас імперії вошва,
І за те, що стали ми рабами,
Віддали душі собори й храми,
Платить домовинами Москва.

Добре платить, бо й цього не варті
Слуги, що в андріївськім штандарті,
У кривавім попелі Чечні
З чорного розбою, із погрому

Повернулись крадькома додому,
До навік забутої рідні.
Плачте, матері, й копайте ями,
І хрести поставте над синами,

Що пішли вмирати за Москву,
За тупого, п'яного вандала,
І моліться, щоб не викидала
Їх земля в опівніч грозову.

Дмитро Павличек