Ексклюзивне інтерв'ю провідника Всеукраїнської Організації «Тризуб» імені Степана Бандери, полковника Василя Іванишина, агенції Кавказ-Центр.
Алі Бекхан: Росія впродовж сторіч пригноблювала український народ, використовуючи при цьому найвитонченіші методи експлуатації. Україна понесла практично непоправні втрати, проте офіційні власті України постійно йдуть на поступки Кремлю, підкреслюють необхідність налагодження дружніх відносин з Росією; як ви оцінюєте таке становище?
Василь Іванишин: Дружні відносини — це й ідеал, і норма, і критерій ефективності міждержавної політики національних держав. Але Росія — не національна держава: це імперія. А імперська політика за визначенням не може будуватися на принципах добросусідства і взаємної вигоди, рівності і дружби. Її доля — або розширюватися, або розвалюватися. У цьому переконує вся світова історія.
Будь-яка держава, яка виявляється сусідом імперії, теж має тільки дві можливості: або погодитись на ту чи іншу форму поневолення його імперією, або протистояти імперським намірам — утверджуючись як самостійна держава і консолідуючи свої антиімперські зусилля з іншими зацікавленими в цьому країнами.
Біда українського народу в тому, що після розвалу СРСР Україна із зовнішньої, імперської окупації потрапила під внутрішню окупацію неукраїнських і відверто антиукраїнських сил. І зараз політика «українських» властей визначається не національними інтересами України, а прагненням її власть імущих до особистої влади і збагачення. А оскільки всі засоби формування суспільного мислення і думки в їхніх руках, то й значна частина населення підтримує цю політику колаборації і капітулянства перед Москвою. Інша частина бачить порятунок від імперських обіймів Росії в імперських обіймах США. Такі чудасії постімперського мислення в Україні, така й постколоніальна політика.
Стати національною державою і, отже, самостійним суб'єктом міждержавних відносин Україні тільки належить.
У Росії не раз змінювалися режими, проте її експансіоністська й імперіалістична суть залишалася незмінною. Як ви вважаєте, можлива в принципі зміна цієї суті російської держави чи імперіалістичний дурман надто глибоко вкорінився у свідомості російського народу і езвільнення від нього можливе лише на рівні окремих осіб, але не народу в цілому?
Ніякі зміни правителів, режимів чи державного ладу не змогли, не можуть і не зможуть змінити ні імперську суть, ні імперську політику Росії — поки вона залишається імперією. Не змінять Росію і самі росіяни: народ, який сторіччями привчали бачити патріотизм у захопленні чужих земель, а не в належному облаштуванні власної, не може мислити і діяти інакше, ніж у категоріях імперіалізму і шовінізму.
Імперську суть Росії змінять національно-визвольні рухи народів, що поневолені нею. Москва це знає, а тому не тільки винищує чеченців як авангард цього антиімперського руху, але й ліквідовує національні автономії, у терміновому порядку перетворюючи їх на територіальні. Дарма стараються: це може відстрочити, але не зупинити крах імперії.
Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію в Україні? У чому ви бачите вирішення головних економічних і політичних проблем Української держави?
Політичну ситуацію в Україні зараз визначає боротьба за владу між тими, хто бачить майбутнє країни як неоколонії Москви, і тими, хто бачить її неоколонією Заходу. Українська нація роз'єднана й обезголовлена, режим внутрішньої окупації зміцнюється, яскравим свідченням чого є те, що ми маємо вже третій уряд взагалі без українців. Грабіж народу став таким безпардонним і тотальним, що вже близько десяти мильйонів українців покинули батьківщину в пошуках хоч якого-небудь заробітку.
Вихід в одному: перетворення України з «безгоспної» і псевдодемократичної неоколонії в нормальну національну державу зі всеохопною системою національного народовладдя. Без цього жодна проблема (політична, економічна, національна, соціальна, культурна, релігійна тощо) ніколи не буде вирішуватися на користь народу. Тепер це починають розуміти все більше людей, і це обнадіює.
Не могли б ви коротко розповісти читачам КЦ про злочинну діяльність київського мера Черновецкого? Як можливо, щоб мер столиці повністю ігнорував державну мову, навіть не уміючи читати нею?
Ставлення властей до української мови свідчить про їхнє ставлення до української нації. Нинішній мер Києва — це ще один приклад неукраїнського й антиукраїнського характеру влади в Україні. Повчальна також історія його запанування: виявляється, якщо роками не культивувати в суспільстві національні цінності та критерії, то цілі покоління деградують як представники своєї нації і готові посадити собі на шию будь-якого пройдисвіта. Позиція нашої Організації щодо Черновецького викладена в Заяві, надрукованій в № 8 (62) інформаційного бюлетня «Бандерівець» за 2006 р., а також на нашому сайті. На жаль, Черновецький — це не прикрий випадок, а цілком закономірний наслідок тієї політики, найяскравішим представником якої виявився Віктор Ющенко.
Росіяни складають близько 20% населення України, це своєрідна «п'ята колона» Кремля. Представники різних шовіністичних банд практично безкарно здійснюють свої часом криваві лиходійства на території України. Недавно російські імперіалісти нахабно вбили мусульманина Ламіна з Гамбії. Що ви можете сказати з цього приводу? Як ви розцінюєте такі дії і яке ваше бачення перспективи боротьби з цим явищем?
Уточнимо: росіян в Україні в два рази менше — це представників національних меншин у нас близько 20 %. Але помилкою було б вважати і тих, й інших «п'ятою колоною» Кремля. Тільки два переконливі аргументи: по-перше, 91 % голосів у 1991 році за незалежність України; по-друге, серед «наших» олігархів немає жодного росіянина. І наші росіяни нічого не виграють від економічних, територіальних чи мовних «воєн» та антиукраїнських провокацій. Правда в іншому: вони, як і всі російськомовні в Україні, є заручниками політики Москви, яка вміло прикриває свої імперські устремління їхніми інтересами. А оскільки в нас немає ніякої проукраїнської політики, а українці в Україні перебувають на становищі безправних і безмовних ізгоїв, то немає й відмежування національних общин від антиукраїнських дій їхніх одноплемінників. «П'ята колона» в нас є, і не одна, але в кожної з них не національний (російський, єврейський, американський і т.ін.), а імперський характер.
Що стосується вбивства студента Ламіна, то вважаю, що його спіткала б така ж доля, будь він і християнином: скоріше за все це вбивство на расовому, а не на релігійному грунті. Мета подібних убивств і побиттів — дестабілізація і дискредитація України. І ніяких гарантій, що подібне не повториться, немає і бути не може: наша влада здатна тільки грабувати народ і торгувати Україною, а інше її не хвилює. У кримінальній державі — кримінальні порядки…
Минулого року у Львові були зірвані таблички з покажчиками на вулиці Дудаєва, вандали «перейменували» її на вулицю Сталіна. Як ви думаєте, хто це зробив? Що ви можете сказати із цього приводу?
Ну, хто це зробив, здогадатися не важко: звичайно, не друзі чеченців і українців. Зрозуміло також, чому це зробили. Дудаєв був і залишається символом безкомпромісної боротьби за Свободу — навіть із таким імперським монстром, перед яким тремтів увесь світ. Показове інше. Власті й цього разу зробили все можливе, щоб не знайти винних. Адже якщо їх знайти, то треба карати. А як може холуй карати слуг свого пана?..
Росіяни в Криму постійно прагнуть побудувати церкви на місці мусульманських кладовищ, поганити пам'ятники татарської історії, поставити хрести в мусульманських селищах, не допустити вживання татарської (української теж) мови в належному масштабі, а коли подібні лиходійства зустрічають відсіч, вони волають про те, що мусульмани розпалюють міжрелігійну ворожнечу. Що ви можете сказати з цього приводу? Як, по-вашому, чи є у росіян право домагатися домінуючого становища в Криму?
Росіяни в Криму такі ж заручники імперської політики Москви, як і росіяни в Росії. Що в Росії належить росіянам? І хіба в кишені росіян течуть росіяни газо- і нафтодолари? А в Криму росіян використовують як прикриття інтересів імперії, штучно підтримуючи в них мислення і спосіб поведінки колонізаторів. І церкви та хрести в Криму зводять зовсім не з християнських спонук.
У нашій «Програмі реалізації української національної ідеї у процесі державотворення», а також у праці «Кримський вузол», яка є на нашому сайті українською і російською мовами, ми виклали позицію нашої Організації і запропонували кримським татарам ідеологію спільної боротьби за вирішення проблем Криму в інтересах і українців, і кримських татар, і всіх національних меншин півострова. Крим бачиться нам як невід'ємна частина української держави у вигляді Кримської татаро-української автономії. На жаль, ні кримсько-татарські громадські об'єднання, ні меджліс, які не без підстав дорікають українській стороні за неувагу до їх проблем, поки що ніяк не зреагували на наші пропозиції, що вельми і вельми дивно.
Офіційна українська влада всіляко переслідує чеченців, що знаходяться на території України, досить пригадати випадок із видачею Беслана Гадаєва влітку минулого року, не дивлячись на те, що ця людина знаходилася під юрисдикцією ООН. Як ви вважаєте, чи справді чеченці є «небажаними гостями» в Україні?
Ганебний випадок із Бесланом Гадаєвим ще раз показує залежність «української» влади від Москви і більше нічого. Намагатися розгледіти за такими діями справжнє ставлення українців до чеченців — марна справа.
Українська влада закрила свого часу представництво «Чечен-прес». По-вашому, чи потрібне агентство подібного роду в Україні? Якщо буде запущена україномовна версія КЦ, чи знайде вона свого читача? Чи убачаєте ви користь і перспективу в запуску такої версії?
Українці в Україні практично повністю позбавлені власних ЗМІ, і виручає тільки Інтернет. Наші «незалежні» (від українського народу) ЗМІ, особливо телебачення, переказують московські версії подій в Чечні, кавказькому регіоні і в світі в цілому. Поява україномовної версії КЦ була б важливою альтернативою промосковським і прозахідним джерелам напівправди і відвертої брехні.
Як, по-вашому, чи має перспективи україно-чеченська дружба і співпраця? Як ви ставитеся до ідеї створення товариства україно-чеченської дружби?
Зараз ми порізно протидіємо імперіалістам, що істотно знижує ефективність наших дій. Спільними зусиллями можна зробити значно більше в національно-визвольній боротьбі кожного з наших народів. Це потрібно зараз, це буде перспективним завжди. І до ідеї створення товариства дружби ставлюся дуже позитивно. Але є й застереження: треба ретельно продумати концепцію цього товариства, його цілі, завдання, сфери і форми діяльності, інакше його персональний склад зробить його нежиттєвим, а то й шкідливим для српільної справи.
Влада відмовляє в реєстрації вашій організації; чому? У чому проявляється ваш «екстремізм»?
Всеукраїнська організація «Тризуб» імені Степана Бандери створена «без відома і впливу» компетентних органів, вона культивує ідеологію українського націоналізму, має на меті реалізацію української національної ідеї — політичне самоутвердження української нації і створення української національної держави на принципах національного народовладдя. На всіх виборах ми підтримуємо тільки тих, хто погоджується виступати з цими ідеями і допомагає нам поширювати їх у суспільстві. З цих же позицій оцінюємо і владу, й опозицію. Усього цього досить, щоб уже чотирнадцятий рік не реєструвати нас.
Нам відомо, що такі класики думки, як Донцов, Бандера, Коновалець, Бойко, Ленкавській прохолодно ставилилися до Заходу, засуджуючи політику подвійних стандартів і культ демократії. Проте нинішні ОУНівці схиляються перед Заходом, співають дифірамби Ющенкові, ніяк не засуджують звірства, що діються на Ісламських землях. У чому відмінність вашої позиції з цього питання?
Ми не придумували якийсь власний «націоналізм», а поділяємо і розвиваємо погляди названих вами наших попередників, продовжуємо в нових умовах їхню справу і бачимо перспективу для українського народу тільки в успішному завершенні української національно-визвольної боротьби і створенні української національної держави. Інші вважають нинішній режим внутрішньої окупації здійсненням мрії всіх «мертвих, живих і ненароджених» (Т.Шевченко) українців, а нас, відповідно, ворогами — своїми і України. Такі наслідки ідейного виродження і переродження націоналістичних об'єднань.
Чи була необхідність українським солдатам умирати за інтереси чужих імперій в Іраку? Відправлення туди контингенту — це злочин чи ні?
На нашому сайті Ви можете знайти мою роботу «Іракська криза і політична ситуація в Україні» від 9.04.2003 р. Ось декілька цитат: ««Іракська криза» — це синонім-евфемізм двох споріднених, але різних явищ: а) політичного бандитизму (неспровокованій агресії) «коаліції» (насправді злочинної шайки) США, Англії та їх маріонеток проти Іраку; б) початок війни США за світове панування»; «Відсутність консолідуючої національної ідеї, ідеології національного державотворення і націозахисної політики згубно впливає і на внутрішню, і на зовнішню політичну практику в Україні»; «Наша держава і цього разу виступає не суб'єктом, а об'єктом міжнародної політики»; «Тільки чітка ідейно-політична визначеність, наявність перспективної ідеології національного державотворення з однозначно сформульованою метою, концепцією, програмними напрямними та пріоритетами державного будівництва і зовнішньої політики забезпечать політичну консолідацію суспільства, визначать нашу зовнішню політику, оздоровлять внутріполітичне життя і гарантують нас від недоліків і слабкостей наших лідерів».
І нарешті, що б ви хотіли побажати чеченському народу, Ісламському Опору? Що б ви хотіли передати нашим читачам?
Чеченському народу бажаю перемоги, миру і процвітання у власній незалежній національній державі.
Ісламському Опору бажаю релігійної єдності на основі вчення Пророка, соратників із числа тих, що вірують у єдиного Бога, але сповідують інші релігії, і мудрості у визначенні справжнього ворога: це не люди іншої віри, а завжди якийсь імперіалізм і шовінізм. Бо сказано людям і народам: «Воістину, ті, які увірували, і ті, що навернулися в іудейство, і християни, і сабії, які увірували в Бога та в останній день і творили благе, — їм їхня нагорода у Господа їхнього, немає над ними страху, і не будуть вони сумні» (Коран. Сура 2, 59 (62)).
А читачам КЦ бажаю знайти можливість прилучитися до священної національно-визвольної боротьби з сатанинськими силами сучасного імперіалізму, бо немає вищої любові за ту, коли хтось життя свою віддає за други своя. У цьому — велика правда. А «захист великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя». Так учив Степан Бандера.
Дякуємо за бесіду!
КЦ
Наша кнопка
версія для друку
